На фронті й в тилу, в окупації і на підконтрольній території, в Україні і за кордоном, можливі й інші варіанти дистанцій, якими наразі розділено багато українських родин. Кожному і кожній на його/її місці складно, кожен і кожна мають власний досвід, прожитий окремо від другої половинки, яким не завжди кортить поділитись.
А часом є й такий досвід, яким і не варто навантажувати партнера, наприклад, участь в боях, чи тривалі черги за документами за кордоном. бо розповіді в деталях про смерть, насилля і руйнування, можуть зумовити травму свідка. А скиглення про бідкання по чергах за документами – здатні викликати роздратування у того, хто не виїхав. Мовляв, я тут в країні, на фронті, чи в обстрілюваному шахідами тилу, а ти мені про якісь там черги у безпечній Європі патякаєш… І прірва непорозуміння, невисловлених думок і не розділених емоцій дедалі ширшає між колишніми партнерами.

Крім того, час іде, з початку повномасштабної війни минуло вже майже півтора роки. Так звані, два-три тижні режиму очікування не можливо розтягувати довічно. Це цілком природньо, що бракує психологічної спроможності відкладати на потім важливі питання, які, начебто не є терміновими. До того ж, для багатьох людей виявилася несподіваною власна реакція на надзвичайні події, а годі вже й казати про партнерів.

Як діяти, коли бракує слів, аби порозумітись на відстані, що робити, коли бракує емпатії, щоби відчути і хоч якоюсь мірою задовільнити потребу партнера в собі, як підкинути дрівець у спільний вогник любові на відстані, а як визначитися, які стосунки не має сенсу підтримувати надалі і витрачати своє життя і енергію на марні зусилля зберегти те, чого вже давно не існує в реальності?

Перше – підтримати себе. Тобто, взяти відповідальність за власне життя на себе, подбати про своє фізичне здоров’я, впорядкувати власні думки і емоції, а тоді вже братися за корекцію стосунків.

Друге – підтримати партнера. Тобто, намагатися ділитися позитивом, розповідати про якісь побутові дрібниці, створити щоденні ритуали у листуванні чи відеозв’язку, підживлювати розмову інтимними моментами, згадувати спільні історії з минулого, мріяти про плани на майбутнє.

Третє – якщо назрів конфлікт, то слід братися до розмови з я-позиції. Наприклад, я втомився бути один без тебе; я гніваюсь, що доводиться, по суті, самій виховувати дитину; тощо. для обговорення конфліктної ситуації використовувати техніку ненасильницького спілкування (ННС), тощо.

Четверте – визнати, що війна кожного із нас змінила. Варто прийняти ці зміни в собі і в партнері. Обміркувати власні цінності і перевірити, чи збігаються вони у вас двох. Якщо ні, відверто собі у цьому зізнатися і спокійно відпустити людину, з якою ви більше не маєте спільних поглядів на важливі для вас речі.

Якщо ви би хотіли отримати більш детальні рекомендації щодо того, як зберегти родину на відстані або як зрозуміти, які стосунки варто відпустити, завітайте до нас на вогник у Зум, 27 липня, четвер, о 14:00.

Відповіді на ваші запитання з заданої теми даватиме психологиня, арттерапевткиня, кандидатка психологічних наук, керівниця психологічної служби СумДПУ, Вікторія Ратєєва.

Доєднатися до zoom:
https://us02web.zoom.us/j/83275782639?pwd=YzB3Smp3a21FK3VsV0RRa1FodjJLdz09

Ідентифікатор конференції: 832 7578 2639
Код доступу: 6qCv0f

Бережімо себе та найдорожчих для нас людей!!!