ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Л И С Т

06.05.2011 N 621/11/13-11

Головам апеляційних адміністративних судів

До Вищого адміністративного суду України надійшли листи Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) про виконання рішень Європейського суду, які набули статусу остаточних.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке.

Остаточним рішенням Європейського суду від 18 листопада 2010 року в справі "Мушта проти України" визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ), відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, у березні 2005 року заявниця звернулася до Монастирищенського районного суду Черкаської області з позовом до Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів.

23 травня 2005 року суд ухвалив рішення на користь заявниці.

17 серпня 2005 року апеляційний суд Черкаської області, розглянувши апеляційну скаргу відповідача за відсутності заявниці та її представника, скасував рішення від 23 травня 2005 року та відмовив заявниці у задоволенні її позовних вимог.

7 вересня 2005 року представник заявниці звернувся до Монастирищенського районного суду із заявою про надання копії рішення від 17 серпня 2005 року, яку йому було надано 5 жовтня 2005 року.

3 листопада 2005 року заявниця подала касаційну скаргу до Верховного Суду України та просила поновити їй строк на касаційне оскарження, оскільки її вчасно не було повідомлено про рішення від 17 серпня 2005 року.

15 листопада 2005 року Верховний Суд України повернув касаційну скаргу заявниці як таку, що подана після закінчення строку на касаційне оскарження, зазначивши, що достатніх підстав для поновлення такого строку не було.

Заявниця скаржилася до Європейського суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) на порушення її права на справедливий суд, а саме на відсутність доступу до суду касаційної інстанції.

Європейський суд установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) у зв'язку з тим, що заявниці відмовили у розгляді її касаційної скарги на підставі недотримання нею встановленого для звернення строку, хоча, з одного боку, з огляду на обставини справи і вимогу законодавства щодо обов'язку національного суду надати заявниці копію судового рішення, що оскаржувалось, недотримання відповідного строку мало місце не з вини заявниці, а з іншого: отримавши копію рішення 5 жовтня 2005 року, заявниця, за відсутності чіткого законодавчого врегулювання такої ситуації, обґрунтовано могла очікувати, що місячний строк для подання касаційної скарги закінчується 6 листопада 2005 року, та в будь-якому разі касаційна скарга заявниці була подана в межах встановленого максимального однорічного строку для такого оскарження.

Остаточним рішенням Європейського суду від 9 грудня 2010 року в справі "Б. та К. проти України" визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ), відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, 13 грудня 2005 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та 22 травня 2006 року Апеляційний суд Луганської області ухвалили рішення відповідно у справах першого (Б.Б.С.) та другого (К.В.П.) заявників.

У резолютивній частині рішень зазначалося, що ці рішення можуть бути оскаржені до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання ними законної сили.

Верховний Суд України відмовив у розгляді касаційних скарг заявників, посилаючись на те, що ці скарги відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) повинні розглядатися Вищим адміністративним судом України.

Вищий адміністративний суд України, розглянувши скарги заявників, ухвалив, що оскільки справи заявників розглядалися в порядку цивільного судочинства після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), касаційні скарги заявників повинні розглядатись Верховним Судом України.

Заявники скаржилися до Європейського суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) на те, що їм було незаконно відмовлено в доступі до суду касаційної інстанції. Крім того, перший заявник скаржився за статтями 6, 13 та 14 Конвенції ( 995_004 ) на результат та несправедливість провадження, а також на дискримінацію, якої він зазнав під час провадження.

Європейський суд установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч рішенням Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади. Крім того, держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.

Про викладене повідомляється в порядку інформування та для врахування при здійсненні судочинства.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів.

В.о. Голови суду Д.Ліпський

( Текст взято з сайта BPУ - http://zakon1.rada.gov.ua )