Поточний розмір: 100%
Харківська громадська організація незрячих юристів
Проект «Конвенція прав інвалідів як інструмент для
доступності до правосуддя»
РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо змін у законодавстві стосовно покращення доступу до правосуддя особам з інвалідністю
Грудень 2010 р. м. Харків
Передумови для розробки рекомендацій
Розробка цих рекомендацій була продиктована ініціативами активних осіб з інвалідністю, які стикалися з проблемами, на вирішення яких спрямовані данні рекомендації. До ініціаторів розробки рекомендацій слід віднести осіб з інвалідністю, які з одного боку є носіями проблеми, з іншого боку – належать до небайдужої частини суспільства, що не погоджується з існуючою ситуацією і намагається здійснити певні кроки до її покращення.
Рекомендації були вироблені з вивченням конкретних найтиповіших труднощів, з якими стикаються інваліди при захисті або поновленні порушених прав. Розробленню рекомендацій передував збір інформації стосовно цих труднощів, аналіз та узагальнення практики вирішення проблемних питань, а також вивчалася думка фахівців (юристів), експертів-правозахисників з даного питання. Проведена робота дозволила врахувати думки і пропозиції не тільки від громадських організацій інвалідів, правозахисників, а й тих державних структур, які дотичні теми доступності до правосуддя осіб з інвалідністю. Тобто, враховано зауваження представників судової влади, органів прокуратури, органів юстиції.
В основу рекомендацій покладені тези, які були висловлені учасниками круглого столу «Конвенція прав інвалідів як інструмент для доступності до правосуддя», проведеного 7 жовтня 2010 р. у м. Харкові.
Метою рекомендацій є сприяння покращенню ситуації щодо доступності до правосуддя осіб з інвалідністю, втіленню норм «Конвенції прав інвалідів» у реальне життя, регулюванню нею правовідносин у сфері забезпечення рівного доступу до правосуддя в незалежності від наявності інвалідності.
Ці рекомендації призначені для подання до Верховної Ради України для подальшого вирішення питання щодо внесення змін і доповнень у діюче законодавство, що регулює питання доступу до правосуддя.
Проблема
В Україні близько 5% всього населення становлять люди, які мають інвалідність. Це особи різного віку, тобто ті, які можуть здійснювати свої права та виконувати обов’язки самостійно, а також діти, які реалізують свої права через своїх батьків (законних представників). Інвалідність є чинником, який збільшує обсяг прав інвалідів відносно обсягу прав осіб, які інвалідності не мають. Це зумовлено додатковими закріпленими законодавством державними соціальними гарантіями, які мають інваліди. Мова йде про додаткові соціальні права, реалізація яких дозволяє особам з інвалідністю досягати рівня загальних можливостей участі у суспільному житті.
Для осіб з інвалідністю притаманним є здолання більшого кола проблем, ніж для осіб, які інвалідності не мають. Це викликане тим, що в залежності від категорії інвалідності люди мають певні обмеження щодо або доступності до інформації, або архітектурної доступності до об’єктів соціального або громадського призначення. Не виключенням є і те, що ті чи інші обмеження здоров’я є перешкодою для реалізації прав, або виконання обов’язків. Саме ці особливості і є тим перешкоджаючим чинником при зверненні осіб з інвалідністю за захистом порушеного права до державних структур або судових органів. При вивченні ситуації було встановлено, що особи з вадами зору та слуху не можуть вільно у суді отримувати необхідну для них інформацію стосовно руху їхньої справи, не можуть вільно знайомитися з матеріалами справи. Нечуючі люди, дуже часто внаслідок відсутності акредитованих перекладачів жестової мови є жертвами зловживань щодо об’єктивності розгляду тих справ, в яких вони беруть участь. Особи з вадами зору, навіть фахівці, що мають юридичну освіту, не можуть вільно скористатися процесуальними правами внаслідок відсутності у судах умов, за яких вони могли б безперешкодно написати клопотання, або за сторонньою допомогою уголос прослухати потрібну їм інформацію.
Окремо слід зазначити, що більшість приміщень судів є тотально недоступною для осіб, що пересуваються на візках. Це призводить до того, що такі особи позбавлені можливості брати участь у судових засіданнях, учасниками яких вони є, внаслідок того, що вони фізично не можуть потрапити до приміщень судів. Моніторинг доступності, що проводився Національною асамблеєю інвалідів України за дорученням Президента України у 2009 році показав, що органи прокуратури, до повноважень яких входить представлення інтересів осіб з фізичними вадами, не створюють умов для вільного доступу до приймалень прокуратури особам, які пересуваються за допомогою візків.
Крім зазначеного, також слід вказати на відсутність відповідальності з боку посадових осіб державних органів за дії або бездіяльність, що перешкоджають вільному доступу до правосуддя особам з інвалідністю.
Ратифікація Україною «Конвенції про права інвалідів» стала не тільки значною подією та іміджевим зовнішньополітичним актом, але й реальним додатковим інструментом для захисту прав. Серед існуючих міжнародних механізмів, що сприяють реалізації прав людини, Конвенція має велике значення, оскільки окреслює засади забезпечення рівної участі осіб з інвалідністю у суспільному житті, визначає значення та відповідальність держави у сфері забезпечення прав осіб з інвалідністю.
Існування додаткових нормативних гарантій не є достатнім для забезпечення прав інвалідів без дієвого механізму, за допомогою якого ці додаткові гарантії мали б бути реалізованими.
Говорячи про механізм захисту прав, слід вказати на ті труднощі та перешкоди, які не є сприятливими. Важливим чинником, який ускладнює доступ до правосуддя особам з інвалідністю, є відсутність правової допомоги захисника за прийнятною для інваліда ціною. Внаслідок відсутності механізму безкоштовної правової допомоги особи з інвалідністю позбавлені можливості гідно захищати свої права. Якщо участь захисника у кримінальній справі є обов’язковою, то від участі у цивільних та адміністративних справах за участю інвалідів адвокати відмовляються.
Існуючий інститут повноважень органів прокуратури на представлення інтересів осіб з інвалідністю не є дієвим, оскільки органи прокуратури законодавчо прямо не зобов’язані здійснювати представлення інтересів інвалідів у суді, і часто відмовляють особам з інвалідністю, мотивуючи це тим, що представлення інтересів у суді є правом прокуратури, а не її обов’язком. Надання правової допомоги органами юстиції обмежене лише наданням усних консультацій, що не дає можливості повно реалізувати державне сприяння у сфері захисту прав.
Наведене свідчить про відсутність в Україні законодавчо визначеного механізму, який би працював на вільний доступ до правосуддя особам з інвалідністю на рівні з іншими членами суспільства.
Пропозиції щодо змін у законодавстві
Враховуючи, що проблема доступності до правосуддя складається з декількох різних аспектів, то пропозиції також доцільно було б розмежувати на певні блоки.
1. Подолання інформаційної недоступності
Покращити становище стосовно забезпечення рівного доступу до інформації при реалізації інвалідами процесуальних прав можливо за таких умов:
- забезпечення обов’язкової участі у досудовому слідстві, розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних справ, сторонами в яких є особи з вадами слуху, перекладача жестової мови, який має відповідний документ, що свідчить про кваліфікацію такого перекладача;
- створення технічних умов та надання окремої кімнати для ознайомлення з судовою справою інвалідами, які беруть участь в судових засіданнях або представниками , які мають інвалідність;
- запровадження в суді посади помічника інваліда, до обов’язків якого буде входити надання допомоги інвалідам при ознайомленні з документами, супроводження особи з інвалідністю в приміщенні суду, допомога при написанні заяв, клопотань або інших процесуальних документів.
2. Подолання архітектурної недоступності
Проблема архітектурної тотальної недоступності приміщень судів для маломобільних груп населення відома як така, що не може бути вирішена найближчим часом внаслідок того, що самі приміщення судів були не спеціально збудовані як приміщення суду, а були перебудовані або реконструйовані, а деякі орендуються судовою адміністрацією.
Незважаючи на це, покращити становище в даній сфері можливо шляхом:
- застосування більш жорстких механізмів впливу на осіб, відповідальних за забезпечення доступності приміщень судів: передбачення посиленої адміністративної відповідальності посадових осіб за незабезпечення вимог архітектурної доступності приміщень судів.
3. Забезпечення доступною правовою допомогою
Поліпшити ситуацію щодо доступу до правової допомоги різних суб’єктів, що її надають особам з інвалідністю, можливо за умови втілення наступних пропозицій:
- запровадження механізму для надання безкоштовної правової допомоги адвокатами інвалідам у цивільних, адміністративних, кримінальних справах, та порядку відшкодування надання такої допомоги;
- встановлення обов’язкової участі прокурора у процесах, стороною в якому є особа з інвалідністю, закріплення цього обов’язку на законодавчому рівні;
- забезпечення архітектурної доступності приймалень прокуратури для маломобільних груп населення, особливо для осіб, які пересуваються за допомогою візків;
- передбачення можливості розгляду справи за місцем проживання інваліда шляхом встановлення права подання позову за місцем проживання інваліда
Крім зазначеного, варто наголосити на необхідності прискорення прийняття Закону України про безкоштовну правову допомогу, проект якого знаходиться в комітетах Верховної Ради. Проектом цього Закону передбачається залучення до надання правової допомоги різних структур, таких як адвокатура, недержавні організації, регламентувавши відшкодування витрат, пов’язаних з наданням такої допомоги за рахунок державного бюджету.
Для реалізації зазначених рекомендацій необхідно внести зміни до таких нормативно-правових актів:
- Цивільний процесуальний кодекс;
- Кодекс про адміністративне судочинство;
- Кодекс про адміністративні правопорушення;
- Кримінально-процесуальний кодекс;
- Закон України «Про прокуратуру»;
- Закон України «Про адвокатуру»;
Порівняльні таблиці з текстами запропонованих змін та доповнень додаються до цих рекомендацій.