Проблема підтримки та реабілітації інвалідів для України є дуже гострою, адже чимало громадян нашої держави мають обмежені фізичні можливості Але головне, як говорять самі інваліди, суспільству треба з розумінням ставитися до людей з обмеженими можливостями, їх не треба жаліти, а необхідно лише дати можливість працювати і бути корисними. Про те, які є проблеми у інвалідів і що можна зробити аби їх життя стало більш комфортним та якісним ми вели розмову з юристами Харківської громадської організації незрячих юристів Ігорем Шрамко та Олександром Ніколайчуком.

В різноманітності – сила

Скажіть наскільки цей день є важливим та потрібним не тільки для інвалідів, а й для суспільства взагалі?
 На мою думку цей день повинен стати тим днем, коли все суспільство повинно починати дивитися на інвалідів, як на людей, які можуть принести користь. В цей день потрібно донести суспільству, що люди різні, але в різноманітності сила. Треба до всіх людей ставитися з розумінням і повагою. Інваліди – рівні члени суспільства і можуть приносити користь суспільству і Батьківщині.
 Чи може сьогодні в нашій країні людина з обмеженими можливостями реалізувати себе професійно?
 Стосовно самореалізації інвалідів, то тут дуже індивідуальний підхід, бо все залежить від людини і нозології (типу інвалідності). Є професії, де люди з певним типом нозології досягають успіху. Наприклад, раніше незрячі часто обирають для себе професію масажиста або музиканта. До речі існує такий термін, хоча він мені не дуже подобається, - «позитивна дискримінація» - це тоді, коли, наприклад, лише незрячі можуть займатися певним видом діяльності. У Таїланді це дуже поширено, держава хотіли забрати цей, так би мовити привілей, у незрячих і навіть виникали певні заворушення через це. Зараз, завдяки сучасній техніці, цей спектр професій, якими займаються незрячі розширюється. Це юристи, психологи, перекладачі, оператори телефонного зв’язку, програмісти та інші. Для людей з іншими типами нозології теж стало більше можливостей. Тобто сьогодні для інвалідів є багато напрямків для самореалізації, інша справа, що далеко не у всіх людей з обмеженими можливостями є бажання розвиватися.

«Нозологія» законодавства

Ви займаєтесь захистом прав людей. А яка ситуація з справи інвалідів в Україні? Яке законодавство, чи дієве воно?
 Це дуже влучне запитання.13 грудня 2006 року була прийнята Конвенція ООН щодо прав інвалідів. Це перший документ такого рівня. Наша держава ратифікувала цю конвенцію. Зараз ми працюємо в рамках одного з проектів в плані доступу людей з особливими фізичними потребами до правосуддя, про що йде мова у статті 13 Конвенції. Ми зараз акумулюємо всі пропозиції щодо до українського законодавства, які полегшать доступ до правосуддя інвалідам. Але я хочу зазначити, що багато позитивних речей вже прописані в нашому законодавстві. Коли національна Асамблея інвалідів проводила моніторинг національного законодавства, то виявилося, що законодавство у нас набагато прогресивніше ніж в розвинутих країнах. Але проблема в тому, що прийняти закон – це не означає його виконувати. Багато норм, які не діють.
 У нас є багато законів, які або зовсім не виконуються, або виконуються повністю. Наприклад, є закон «Про захищеність інвалідів», яким у тому числі регулюється правові відносини щодо працевлаштування інвалідів. Так, там встановлено для підприємств усіх форм власності, що на кожному підприємстві кількість працюючих інвалідів повинна становити 4% від загальної кількості робітників. В разі порушення норми підприємство повинно сплатити значні кошти. На перший погляд гарна норма. Вона є у багатьох країнах, але у нас на практиці виникає часто така ситуація, коли формально укладається з інвалідом трудовий догорів, а реально роботодавець не створює робочі місця. Навіть виник такий термін – «оренда трудової книжки». Можливо це такий наш менталітет, адже і самі інваліди йдуть на цей крок, коли за, так би мовити, оренду трудової книжки вони отримують певні, зазвичай незначні, суми.
 Держава бере на себе обов’язок забезпечувати інвалідів технічними засобами реабілітації. Але, у багатьох випадках вони відстають від сучасного рівня. Також незрозуміло чому в було вирішено, що спеціальний телефон, як засіб технічної реабілітації, потрібен лише інвалідам з вадами слуху. Але незрячі також можуть користуватися телефоном. Наприклад, я користуюсь звичайним телефоном, який просто оснащений спеціальним програмним забезпеченням, яке озвучує функції телефону. Програму розробили незрячі фахівцями – тобто, ніхто крім нас за це не взявся. Також іноді недоцільно витрачаються кошти, коли держава забезпечує інвалідів касетними магнітофонами, хоча зараз вся інформація знаходиться у цифровому форматі. І недосконалостей, нажаль, чимало.

Стукайте – і вас почують

Розкажіть, будь-ласка про вашу організацію? Як виникла ідея її створити? Скільки членів вона об’єднує?
 Організація була заснована у 1998 році незрячими юристами, які закінчили юридичну академію ім. Ярослава Мудрого. Сьогодні вона об’єднує 20 членів. Ідея виникла тому, що в той час не дуже хотіли брати на роботу незрячих спеціалістів. Та і зараз далеко не завжди незрячий юрист може працевлаштуватися, хоча завдяки сучасній техніці ситуація з працевлаштуванням суттєво змінилася. Коли була створена організація не було не приміщення, ні комп’ютера. А потім, завдяки підтримки місцевої влади, у нас з’явилося приміщення у центральній частині міста. Через певний час почалося налагодження зв’язків з партнерськими організаціями, з владою, з органами місцевого самоврядування. Одним з основних етапом нашого становлення став реалізований за підтримки місцевої влади проект консультативного телефону, коли наші юристи безкоштовно надавали консультації з питань соціального законодавства. Цей проект працює і сьогодні. Ми надали вже близько 5000 консультацій. Ще один проект було реалізовано за підтримки фонду «Відродження» - захист прав інвалідів в адміністративній юстиції. Тобто там де права інвалідів порушувалися державою ми допомагали складати позов, проводили спеціалізовані навчання. А з жовтня цього року на базі нашої організації працює гаряча телефонна лінія з протидії та запобіганню домашньому насильству. Зараз наша діяльність спрямована на кількох векторах. Перше, це надання телефонних консультацій, далі – робота з по застосуванню Конвенції ООН, яка є одним з наших пріоритетів.
 Як ви проводите дозвілля?
 В нашій організації ми проводимо активне дозвілля, оскільки ми молоді люди. Як правило влітку ми обов’язково відвідуємо різні табори. В минулому році ми відпочивали на березі Азовського моря, жили в наметах, крім того періодично кілька разів за літо ми виїжджаємо за місто, на природу. Стосовно спорту, я особисто тричі на тиждень відвідую спортзал, але спорт - це окрема тема для розмови. Є орган, який називається «Інваспорт», але це спорт великих досягнень. На жаль, для фізичної підтримки інвалідів не існує окремих спортзалів. Коли я звернувся до Інваспорту з проханням чи можна відвідувати якісь спортзали, де проводяться тренування спортсменів-інвалідів, мені відповіли, що неможна, бо тренера усі зайняті, залів немає і так далі. А керівництво спортивно школи Яни Клочкової вони пішли нам на зустріч – дозволили нам безкоштовно відвідувати басейн. За що ми їм дуже вдячні.
 І наприкінці нашої розмови, що ви порадите інвалідами і нашому суспільству?
 Звертаючись до інвалідів я хочу сказати: стукайте і вас почують. Не треба втрачати віру в життя! Нажаль, серед інвалідів є чимало тих, хто вважає, що хтось, щось комусь винен – або держава, або суспільство. Вони не можуть зрозуміти, що ніхто в цьому світ і нічого не винен. Так, є певні обов’язки, які на себе бере держава, але і людина не повинна бути пасивною.
 А суспільству хочу порадити єдине – щоб настали такі часи, коли кожен в суспільстві не замислювався: чи є інвалід нормальною людиною? Інваліди – це звичайні люди, яким потрібне лише розуміння з боку оточуючих, але не їхня жалість.



Юрій Борщ « Слобідський край»